Духовне слово Волині : Духовні будні

24 листопада 2017р.
Презентація книги
"Росіяни-москалі на чужій землі"

Патріотизм живе в його душі і слові

Видання книги в умовах сьогодення - це немов би приліт весняної птахи, яка віщує надію на тепло, оновлення, дає впевненість, що після зими обов'язково настане весна.

Саме такою сизокрилою чайкою бачиться книга відомого на Волині педагога, релігієзнавця, філософа, члена Національної спілки краєзнавців України, громадсько-політичного діяча Дмитра Корнелюка «Росіяни-москалі на чужій землі».

Кигиче та чайка про сумні сторінки історії, про національного героя Івана Мазепу, про важкі уроки роз'єднання Православної Церкви. Нагадує книга і про «старшого» брата Каїна, який вбачає в українцях «меншовартісних» рабів своїх, «малоросів».

У книзі згадується наш земляк отець Іван Сидор, який під час небезпеки для Майдану, коли здавалося, що відвернулися від нас воля і доля, із високої дзвіниці Свято-Михайлівського собору, б'ючи у дзвони, збирав, скликав, будив киян посеред ночі і рятував Революцію Гідності. Так само і Дмитро Корнелюк чи не на кожній сторінці б'є у дзвони і закликає виходити із занепаду, в якому країна і ми опинилися сьогодні.

Не вдаючись в розлогий аналіз нової праці нашого земляка, наведемо кілька тез, які розкривають світогляд автора і вводять нас у суть та філософію видання.

«Якщо Москва поверне собі контроль над Україною, то Росія автоматично знову отримає змогу перетворитися на потужну імперську державу, що розкинулась в Європі та Азії».

«Однак розпад Золотої Орди не означає її загибелі. Вона успішно трансформувалася у нову назву - Російська імперія, яку назвали тюрмою народів. Вона взяла від орди все: порядки, жорстокість, жадобу до захоплення чужих земель» (стор. 42);

«Можливо, нам варто повернутися до назви - Київська Русь?..». А то ми все Україна-Окраїна. Що з однієї сторони окраїна, що з іншої» (стор.6);

«Любов до Бога, до рідної землі, до свого народу, до рідної мови - є найсвятішою» (стор. 7);

«Лиш спільна молитва українців, об'єднаних у єдиній Помісній Церкві, буде почута Богом, і Всемогутній Господь пошле нам мир, процвітання та благополуччя» (стор. 90);

«Україна б'ється з Росією не тільки за майбутнє, але й за минуле» (стор.40).

Зазначимо, що це - тільки заспів до книги, а сіль мудрості, золоті зерна читач знайде, коли її прочитає.

Презентація книги, яка відбулася 24 листопада ц. р. у Палаці учнівської молоді імені Івана Франка м. Ковеля, це - не черговий літературно-мистецький захід, а духовне патріотичне дійство, в якому взяли участь представники районної та міської влади, священнослужителі УПЦ КП, друзі та шанувальники творчості автора і, що найважливіше, - молодь.

Мудро вчинив Дмитро Пилипович, що подарував книгу усім зацікавленим, тим самим давши можливість проаналізувати і оцінити написане, котре, як кажуть, взяло за живе. Бо ж не тільки в автора болить душа за те, що діється навколо, але й у кожного з нас. Невипадково і цілком справедливо звучали високі оцінки книги. Ось «блискавки» - слова від виступаючих: «Книга цікава»; «написана літературно досконало і в дохідливій формі»; «видатна книга»; «книгу потрібно розповсюджувати для вивчення в школах»; «вона корисна для студентів, вчителів та любителів історії»; «тут правда історії»; «автор намагається з'єднати розірваний зв'язок поколінь» і т. д., і т. п.

Що тут скажеш, Дмитре Пилиповичу? Ви - Молодець!

У вінок літературно-аналітичних виступів гарно впліталися українські пісні. Приємно було бачити серед аматорів сцени сина Олега та онучку Ірину, котрі, як і годиться, подарували Дмитру Пилиповичу і пісню, і квіти від родини.

Серед поважних гостей, які взяли участь в презентації книги, - Михайло Гетьман, перший заступник міського голови; Роман Кульцман, перший заступник голови райдержадміністрації; Микола Вельма, Заслужений журналіст України,' Анатолій Александрук, декан Ковельського міського деканату УПЦ КП, Василь Лозовицький, проректор Волинської православної Богословської академії УПЦ КП, кандидат богослов’я, о.Станіслав Беспалов – кандидат богословських наук, Ігор Ткачук директор ЗОш№2, депутат міської ради, автор цих рядків та інші.

Про те, як виник задум написати книгу, мету і завдання, які ставив перед собою, розповів Дмитро Корнелюк. Він подякував всім, хто надавав посильну допомогу, щоб його праця побачила світ. До речі, «Росіяни-москалі на чужій землі» - це десята книга у загальному літературному доробку Дмитра Корнелюка. Волиняни, знайомі з такими високодуховними працями, - як «Релігія і нове мислення», «Основи християнської етики», «Уроки християнської моралі», «Духовне небо Волині», «Наша віра, наша правда», «Сівачі слова Божого Волині» та іншими. Дмитра Корнелюка читають у Польщі, США, Канаді, Франції.

А він, сивочолий орел із юним запалом, продовжує дивувати нас своїм щедрим талантом та невтомною працею, пророчо стверджуючи:

«Головне наше завдання – українізувати суспільство через звернення до національних традицій та християнських цінностей нашого люду.

Бо інакше ми не матимемо не тільки власної Незалежної від Москви церкви, а й власної Самостійної держави».

Тож дослухаймося до цих мудрих настанов і разом з тим побажаймо Дмитру Пилиповичу Корнелюку наснаги і сил для нових творчих злетів!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Книгу можна прочитати натиснувши тут

Відгуки та пропозиції надсилайте на електронну адресу автора kornelukdk@gmail.com

12 вересня 2014 р.

Презентація книги

«Сівачі Слова Божого Волині»

Книга, яка дає надію

Побачила світ нова книга волинського християнського письменника, члена Національної спілки краєзнавців України Дмитра Корнелюка під заголовком «Сівачі Слова Божого Волині». Це – восьма книга духовно-морального спрямування автора за 15 років. Книгу благословили до видання всі ієрархи нашого краю.

Імпреза відбулася в Народному домі «Просвіта» м. Ковель. Девізом книги є слова «О Краю, мій Краю, О Краю, - послухай Господнього Слова» (Єр. 22:29). Саме такими словами ведуча свята Олена Лук’янівна Прадійчук, учителька ЗОШ селиша Любленець 12 вересня 2014 року відкрила презентацію книги. Вона представила і пана Дмитра Корнелюка й аудиторію, серед якої начальники районних і міських управлінь освіти Волині, директори шкіл, вчителі християнської етики, загальноосвітніх і недільних шкіл, духовенство усіх релігійних конфесій краю, працівники культури, журналісти, представники обласної та місцевої влади, гості міста.

Шановними гостями свята були: Жуковський Василь Миколайович – священик, доктор, професор, декан гуманітарного факультету Національного університету «Острозька академія», координатор і натхненнк духовної освіти України; архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський УПЦ Володимир; єпископи, голова Волинського об’єднання Олена Прадійчук, ведуча свята Церков ХВЄП Михайло Близнюк, проректор Волинської православної богословської академії УПЦ КП, кандидат богослов’я, теологічний редактор книги Василь Лозовицький.

Ведуча дійства розповіла присутнім фрагменти творчої біографії відомого на Волині й Україні християнського письменника. Він – автор історико-краєзнавчих праць «Сучасне п’ятидесятництво, його віровчення і сутність», «Релігія і нове мислення», «Уроки християнської моралі», «Основи християнської етики», «Ковельщини славні імена», «Духовне небо Волині», «Наша віра, наша правда». Книга «Сівачі Слова Божого Волині» - восьма праця автора за 15 років його творчої біографії. Книга присвячується всім тим, хто сам прийняв Бога, і ту віру святу хоче в інших розбудити.

В книзі «Сівачі Слова Божого Волині» автор намагається: висвітлити і осмислити причини деморалізації та показати, що розвиток суспільного життя – це найперше розвиток моральнісний, і що Україна встане з колін лише тоді, коли стане на коліна перед Богом.

Дмитро Корнелюк у свої ювілейні 80 з властивою йому завзятістю взявся здійснити «нездійсненне». І це йому вдалося!

Від задуму до втілення – важкий тернистий шлях. На ньому – написання книги, пошук коштів на друк, видання і організація презентації.

Дмитро Пилипович зрадив би собі сам, якби запрограмоване дійство провів у звичному – «класичному» варіанті: тобто зібрались друзі, знайомі: школярі і поговорили, його похвалили. Він задумав і перетворив презентацію на науково-богословський форум Всеукраїнського значення.

На підтвердження цих слів назву прізвища тих, хто виступив з аналізом написаних автором книг на представницькому зібранні. Це – архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський УПЦ Володимир; священик, доктор, професор Національного університету «Острозька академія», координатор і натхненник духовної освіти в Україні Василь Жуковський; проректор Волинської православної богословської академії УПЦ КП, кандидат богослов’я, теологічний редактор книги Василь Лозовицький; єпископ, голова Волинського об’єднання Церков ХВЄП Михайло Близнюк; старший благочинний Ковельської округи УПЦ МП, кандидат богослов’я, Володимир Ровінський; Заслужений журналіст України, літературний редактор книги Микола Вельма; декан храмів Ковельського міського благочиння УПЦ КП протоієрей Анатолій Александрук; настоятель храму Миколи Чернецького УГКЦ Петро Мірчук.

Були присутні і виступили відомі сподвижники волинської освіти: екс-ректор Волинського інституту ППО, кандидат педагогічних наук, доцент Ганна Маслой; головний спеціаліст з виховної роботи обласного управління освіти Оксана Малащук, начальник управління освіти Любомльського району Василь Стрільчук; директор Люблинецької ЗОШ, Заслужений вчитель України Галина Зейко та інші.

Привітали форум Ковельський міський голова Олег Кіндер та голова Районної ради Ігор Верчук.

Головна думка, яка звучала у словах виступаючих, - це стурбованість духовною і фізичною деградацією нашої молоді, й тими чинниками, які формують аморальний спосіб життя. Кожний виступаючий намагався знайти відповіді, як і чому ми там багато втратили на шляху моралі і духовності, і що треба (чи, навпаки , чого не треба) робити, щоб не втратити надалі.

Саме на це духовне поле й спрямовує свою енергію, розум, і мудрість Дмитро Корнелюк.

Бо, як правило, за всіма негараздами суспільства стоїть його моральне зубожіння. Марно сподіватися дотримання десятків тисяч державних законів, пише автор, якщо людина не дотримується десяти Заповідей Божих. Адже цінність демократії – в рівності людей перед законом. А виростає вона з рівності людей перед Богом.

Тому-то серед численних злободенних завдань, які нині стоять перед Українською державою, суспільством, духовно-моральне виховання дітей і молоді має відноситися до ряду пріоритетних.

Покликані здійснити цю священну місію: сім’я, школа. Церква і громада. А центром духовно-морального виховання молоді має стати школа.

Сьогодні роль релігії у духовному вихованні молоді не викликає уже сумніву, навіть у найзатятіших її противників. Важливим воно є не тільки для держави і суспільства, але й для кожного з нас. Адже чи дитина стане для батьків благословенням і радістю в житті та допомогою в старості, чи тягарем і мукою на все життя.

Як стверджує автор у розділі «Духовне виховання молоді – цілюща сила християнської моралі», у нас на Волині духовна освіта почала відроджуватись лише в 1998-1999 роках.

фото на пам'ять Ініціатором, організатором і натхненником запровадження у школах області уроків християнської етики став Дмитро Корнелюк. А сприяли цьому його книги: «Уроки християнської моралі» (1999 р.), «Основи християнської етики» (2001 р.) та програма і методичні рекомендації для вчителів.

Першопрохідцем були вчителі: Віра Ткачук (СШ № 11 м. Луцька), Любов Івасів (СШ № 4 м. Ковель), Анатолій Александрук (СШ № 1 м. Ковель), Іван Бонис (с. Дубове Ковельського району), Олена Прадійчук (смт. Люблинець), Марія Краєвська (с. Машів Любомльського району), Ольга Медвідь, Людмила Гресь (м. Рожище), Людмила Кравцова (м. Нововолинськ), Ірина Антоновська (смт. Турійськ), Людмила Савчук (с. Крохимичі, Локачинський р-н), Марія Степанівна (с. Забороль Луцького району), Віра Ільїна (с. Кукли Маневицького району), Людмила Пальчик (смт. Колки).

Найбільш масово цю ідею підтримали освітяни і батьки Маневицького, Старовижівського, Ратнівського, Турійсього, Рожищенського районів, міст Ковеля, Луцька, Нововолинська. Дуже пасивно ця робота була організована в Камінь-Каширському, Іваничівському, Горохівському, Луцькому, Швацькому районах.

У 2002 році уроки христиняьсокї етики вивчали вже учні в усіх районах області (загалом у 287 школах). Предмет «Основи християнської етики» запровадили й окремі середні і вищі навчальні заклади, зокрема: Ковельське медичне училище, Ковельський машинобудівельний технікум та окремі вузи м. Луцька.

У своїх намаганнях запровадити духовне виховання в школах Волині Дмитро Корнелюк завжди знаходив і знаходять підтримку багатьох очільників області і районів. Це зокрема Іван Дзямулич, екс-начальник обласного управління освіти, якого автор називає «піонером» духовної освіти Волині; Ганна Маслай, тогочасний ректор Волинського інституту ППО.

Ганна Маслай

Не був осторонь цієї благословенної праці й начальник управління обласної освіти Михайло Попович (2005-2009 роки).

Чимало добрих слід автор адресує районним і міським тодішнім очільникам, зокрема: Віталію Карпюку, голові Ковельської РДА; Віктору Сапожнікову, міському голові Нововолинська; Ярославу Шевчуку міському голові Ковеля; Володимиру Гайдуку, голові Старовижівської районної ДА; Миколі Колюху, заввідділом освіти Маневицького району; Олександру Сенюку (нажаль покійному) зав. відділом освіти Ковельського району; Михайлу Панасюку, зав.відділом Турійського району, Василю Стрільчуку, зав.відділом Любомльського району; Миколі Шукаловичу, зав.відділом Любешівського району; Петру Домальчуку (нажаль покійний) зав.відділом Ратнівського району; начальникам управлінь освіти міст: Луцька Михайлу Макомеду, Ковеля Надії Мизовець, Нововолинська Олександру Моренку.

Іван Дзямулич

Нині духовним вихованням в області опікується новий начальник управління освіти і науки Валентина Загрева.
А координатором є Рудь Оксана Володимирівна – ст. викладач Волинського ІППО. Саме її стараннями духовна освіта в області розвивається, набуває певного досвіду, а вчителі – професійного гарту.

Валентина Загрева

Приємно, що саме волиняни на Всеукраїнську конкурсі «Вчитель року» з християнської етики щорічно отримуються призові місця. Це, зокрема, Наталія Ротченкова, Наталія Шпалерчук (м. Луцьк), Оксана Волошина (Сенкевичівська ЗОШ), Олена Прадійчук (Люблинецька ЗОШ). В минулому році (2013 р.) лауреатами стали: Інна Мірчук (Овлочинська ЗОШ Турійського району), Світлана Квік (Кисилинська ЗОШ Локачинського району), Наталія Логовська (Борочичевська ЗОШ Горохівського району), Тетяна Октисюк (Оріхівська ЗОШ Ратнівського району). А Олена Прадійчук отримала перше місце (селище Люблинець).

Завжди з перемогою повертаються із Всеукраїнської олімпіади «Юні знавці Біблії» учні загальноосвітніх шкіл м. Луцьк, смт. Люблинець, м. Нововолинськ.

Звичайно такого успіху наша Волинь могла і не мати, якби не кваліфікована і системна допомога науковців Національного університету «Острозька академія» та особисто декана гуманітарного факультету Василя Жуковського.

Однак, зауважує автор, духовним вихованням у нашому краї не дуже переймаються чиновники різних рівнів. А окремі з них не тільки не підтримуються вчителів християнської етики, а навіть вважають цей предмет «обузою» для школи, а працю вчителя – особистою «забавою». Часто-густо вчитель етики залишається сам-на-сам зі своїми проблемами – без належної підтримки, без уваги, без допомоги. А нерідко ця «каторжна» робота вчителів не враховується при атестації.

Окремих з них, на клопотання автора книги «Сівачі Слова Божого Волині», та підтримки Волинської громадської ради з питань духовності, Волинська обласна рада нагородила Почесною грамотою: Стрільчука Василя Івановича - начальника відділу освіти Любомльської РДА; Зейко Галину Михайлівну - директора Люблинецької загальноосвітньої школи; Штинько Валентину Сергіївну - редактора відділу національного відродження газети «Волинь-нова»; Ротченкова Андрія Євгеновича – священика, директора Центру християнського виховання дітей і молоді Волинської єпархії УПЦ КП (м. Луцьк); Дудіка Олександра Йосиповича - пастора Церкви «Ковчег» м. Нововолинська Волинського об'єднанню ЦХВЄП; Жуковського Василя Миколайовича – священика, доктора педагогічних наук, професора Національного університету «Острозька академія»; Томашевську Марію Михайлівну - завідувача міського методичного кабінету управління освіти м. Нововолинська; Корнелюка Дмитра Пилиповича – автора книги, голову Волинської обласної громадської Ради національного і духовного відродження.

Таке рішення Волинської обласної ради засвідчує, що її голова Валентин Вітер духовно-моральне виховання дітей і молоді дійсно відносить до ряду пріоритетних.

Зауважу, архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир нагородив Дмитра Корнелюка відзнакою за труди на благо Святої Православної Церкви, вручивши відповідний нагрудний знак.

В день презентації книги «Сівачі Слова Божого Волині» чимало вчителів благочестя були відзначені й нагородами Волинського обласного управління освіти.

Нагороди вчителям християнської етики вручає Оксана Малащук, головний спеціаліст з виховної роботи обласного управління освіти Волинської області.

- Є надія і віра, що новий начальник управління освіти Валентина Загрева зуміє переорієнтувати педагогічний процес області на християнську світоглядну наукову платформу, яка розглядає дитину як духовну істоту - творіння Боже, - підбиваючи підсумки презентації, сказав Дмитро Корнелюк.

Хочеться, сподіватись, що праця Дмитра Корнелюка буде прихильно зустрінута не лише освітянами, батьками, духовенством, а й владою усіх рівнів, від якої і залежить втілення ідеї християнського виховання на усіх рівнях освітньо-виховного процесу.

* * * * * * * *

Вітальне слово учасникам свята Духовності виголосив Владика Володимир, архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський.

Шановний Дмитре Пилипович! Всечесні отці! Шановні працівники освіти, культури, і ЗМІ, шкільна молодь! Від усієї душі вітаю всіх Вас з імпрезою книги Дмитра Корнелюка, цим величним святом Духовності Волинського краю і закликаю на всіх Вас Боже благословення на плідну працю.

Мені приємно що наше зібрання відбувається в м.Ковелі на території найдревнішої Володимир-Волинської єпархії, яку я, Божою милістю, маю честь очолювати.

Насамперед хочу подякувати Всевишньому за те, що ми з Вами, шановний Дмитре Пилиповичу, знайомі і вже тривалий час співпрацюємо на ниві Духовності.

Переконаний що сам Господь покликав Дмитра Корнелюка стати Сівачем слова Божого Волині. І він ним став. Та ось вже майже двадцять літ самовіддано служить Господу і дітям. Свідченням цього є його унікальні книги і плід праці з питань запровадження духовної освіти в навчальних закладах Волині.

А книги Дмитра Корнелюка - справді унікальні. Але внутрішня гармонія, наукова та історична точність, практична мудрість і достовірність суджень - це далеко не все, що робить книги цікавими і корисними. Книги цінні і корисні тим, що містять Слово Боже, звернені до людської гідності та прав людини, виступають проти ідеологічної монополії держатеїзму, переконують, що побудова демократичного суспільства без Церкви - не можливо.

За роки Незалежності України наше суспільство в духовному та релігійному плані, безумовно змінилося: люди прийшли в храми, у школи - уроки християнської етики. Але це - зовнішній фактор. Бажаних змін у зростанні духовності, піднесення суспільної моралі, на жаль, не відбулося.

Отож, попереду велика праця для всіх нас: сім'ї, школи, Церкви, громади. Ми зробили лише перші кроки, і в цьому велика заслуга нашого Волинського Сівача Слова Божого, просвітителя й організатора Дмитра Корнилюка. Його книги "Урок християнської моралі", "Основи християнської етики" успішно служать не лише в загальноосвітніх але й у недільних школах.

Наша Волинська земля завжди була щедрою на талановитих людей. Справжніх особистостей, визнаних лідерів не мало й сьогодні. Автор зумів їх найти, до них придивитися й розповісти в книзі "Сівача Слова Божого Волині", аби їх досвід став надбанням інших .А це - вчителі, викладачі вишів, духовенство всіх релігійних конфесій, працівники культури, ЗМІ.

Тож виявляймо свою вдячність Дмитру Пилиповичу за його жертовну працю на ниві Господній.
Маю велику надію і віру, що книга Сівачі Слова Божого Волині, буде прихильно зустрінута не лише освітянами, батьками, духовенством, а й владою усіх рівнів, від якої і залежить втілення ідеї християнського виховання на всіх рівнях освітньо-виховного процесу.

Закликаю Боже благословення, щоб цей захід Духовності пройшов успішно, і допоміг усім нам стати активнішими сівачами Слова Божого Волині.

Хай Благодать Господа нашого Ісуса Христа буде з усіма нами.

На завершення своєї промови, архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир нагородив Дмитра Корнелюка відзнакою єпархії у благословення за труди на благо Святої православної церкви, вручивши відповідний нагрудний знак.

Брали участь у роботі презентації книги "Сівачі Слова божого Волині" і виступили

Вельма Микола Григорович, літературний редактор книги. Редактор газети “Вісті Ковельщини”, заслужений журналіст України.

Думка запровадити духовну освіту у школах Волині виникла у Дмитра Корнелюка не спонтанно. Над цим він думав, метикував ще в Горбачовські часи.

Такий висновок я маю право зробити тому, що саме тоді мені пощастило з ним співпрацювати. А мудрості, досвіду знань і наполегливості йому вистачало. Адже за плечима у нього на той час вже було 24 роки лектора релігієзнавця , 7 років викладання філософії, історії релігії і атеїзму та Слова Божого в університеті марксизму-ленінізму Волинського обкому компартії України.

Зауважу: Дмитро Пилипович дійсно пройшов сувору школу комуно-совєтської системи, але він не був у полоні утопічних постулатів комуністичної ідеології, не належав до фанатичних ортодоксів заангажованих на атеїстичному світосприйманні . Він не був войовничим атеїстом. Ось, що він пише: “Знання Святого Письма не відволікає людину від віри, навпаки – єднає. Навіть при поверховому дослідженні Біблії, ми відкриваємо для себе найяскравіші свідчення передбачливості, сили, і мудрості творчого розуму Господа”.

Своє бачення проблеми Дмитро Пилипович описав у праці “Релігія і нове мислення” (1986 рік). В якій автор сміливо, мужньо (як на той час) виступив проти“Радянського законодавства про релігійні культури”, яке забезпечувало дискримінацію віруючих, свавілля державного атеїзму в СРСР. Він виступив за рівні права як атеїстичної так і релігійної пропаганди, за право навчати дітей Слова Божого в храмі, в сім’ї, а християнських цінностей в загальноосвітній школі.

Оприлюднити цю працю відмовились не лише республіканські, але й обласні газети. Тодішній редактор газети “Радянська Волинь” Полікарп Шафета, ознайомившись з текстом сказав: “ Стаття хороша. Так, ви добре попрацювали, але друкувати її передчасно”.

Тоді Дмитро Пилипович звернувся до нашої газети “Прапор Леніна” (нині “Вісті Ковельщини”). Ознайомившись з текстом, я, тоді ще молодий редактор, не побоявся ризику, не діяв за принципом: “Кабы чого не вишло” надрукував працю в повному обсязі 22 квітня 1986 року.

Це був мужній крок Дмитра Корнелюка, який став початком сміливого наступу Слова Божого на лукавство державного атеїзму СРСР.

Перша книга Дмитра Пилиповича “Уроки християнської моралі 5-6 класи” вийшла в 1999 році за фінансової підтримки тодішнього голови Ковельської РДА Віталія Карпюка. Мені поталанило редагувати текст цієї книги, як і всі наступні. Теологічним редактором був протоієрей Володимир Ровінський, кандидат богослов’я, а рецензентами: Петро Йолон – кандидат філософських наук, заступник директора інституту філософії ім. Г.С.Сковороди Національної академії наук України та Н.І.Кочан, доктор філософських наук Національного університету “Могилянська академія”.

Мені здається якби не було цього видання, не було би і книги “Основи християнської етики” (7-8 класи). А відтак, не було б в школах Волині (принаймні ще кілька років) й факультативного курсу “Основи християнської моралі”.

Отож, Дмитро Пилипович вартий доземного поклону всіх громадян Волині.

Володимир Ровінський– настоятель храму Почаївської ікони Божої Матері м. Ковель, протоієрей, старший благочинний Ковельської округи, кандидат богослов’я.

Така представницька аудиторія в залі є свідченням того, що Ви Дмитре Пилиповичу, вартий такого пошанування, як християнський письменник, як громадський діяч нашого краю. Адже плід вашої праці на Господній ниві є визначальним і незаперечним.

Мені здається, що сам Господь покликав Дмитра Пилиповича до цієї праці. І, пішовши на пенсію, в 1996 році, він як боголюбязна людина, посв’ятив себе цьому Божому покликанню.

Він автор 8-ми унікальних книг, методичних посібників та майже 100-а наукових статтей з питань історії релігії, духовного виховання і краєзнавства.

Сьогодні автор виносить на суд читача свою чергову книгу “Сівачі слова Божого Волині” . Не часто ми можемо зустрітися з такою книгою: щирою, правдивою, переконливою і благочестивою. Ця книга – своєрідний батьківський заповіт нам сьогоднішнім і прийдешнім поколінням. Дмитро Корнелюк намагається передати нам свій досвід, свої застереження “що треба (чи навпаки чого не треба) робити, аби зберегти душу людини, моральне і фізичне здоров’я суспільства”.

Книга “Сівачі слова Божого Волині” - це підсумок праці автора у співпраці з освітянами і духовенством в питанні духовного відродження нашого краю за роки Незалежності.

Вона є ідейним продовженням попередніх книг “Духовне небо Волині”, “Наша віра наша правда”, де автор словами пророка Єремії закликає:“О Краю, якій Краю, о Краю, - послухай Господнього слова”.

Дмитро Пилипович пройшов сувору школу комуно-советської системи. Але на щастя, зумів в ті часи вистояти, загартуватися і зберегтися у вірі. То була віра, яка напряму єднала його з Богом. Свідченням цього є його праця “Релігія і нове мислення” написана в 1986р., де автор виступає з критикою держатиїзму: за право на свободу як атеїстичної, так і релігійної пропаганди, за навчання дітей і молоді Слова Божого в храмі, в сім’ї, а християнських цінностей в загальноосвітній школі.

Отож після довгої атеїстичної зими, коли прийшла очікувана весна Незалежності, Дмитро Пилипович ініціює запровадження у школах області уроки християнської етики, пише навчальні книги, методичні посібники, стає просвітителем. Адже таке нововведення “наура” не сприймалось.

Тому-то Дмитро Корнелюк з книжкою в руках “Уроки християнської етики” їде в райони, села: зустрічається з очільниками різних рівнів, директорами шкіл, вчителями, батьками, організовує навчання вчителів, аби нагадати землякам про Слово Боже.

Шановний Дмитро Пилиповичу, я гордий тим, що Господь дав мені можливість співпрацювати з Вами на ниві Духовній вже понад 15 років: рецензувати ваші книжки, бути консультантом при укладанні навчальної програми, методичних рекомендацій, приймати участь в підготовці і проведенні різних масових заходів.

Приємно відзначити, що й у свої 80 Ви такий молодий, рухливий, сповнений сил і енергії та бажання ще попрацювати на ниві Господній. Бог бачить плоди вашої праці в ім’я Його,віримо примножить і літа ваші при доброму здоров’ї. Ви – істинний сівач, бо зерно Боже, посіяне вами дає вже хороші сходи. Попереду багато справ. Тож не зупиняйтесь, Дмитре Пилиповичу, пишіть, творіть задля майбутнього Церкви Христової і України.
Тож нехай Божа милість та благословення зросять Ваше життя, премножать літа Ваші й допоможуть ще багато літ сіяти зерна правди, колоски добра ростити.

Жуковський Василь Миколайович – священик, доктор, професор Національного університету “Острозьк аакадемія”, координатор духовної освіти України.

Ваші святосте, шановні пані та панове, дорогий Дмитре Пилиповичу! Від імені професорсько-викладацького колективу Національного університету “Острозька академія”, від делегації яка приїхала на презентацію та себе особисто щиро вітаю Вас з цим Духовним святом, імпрезою книги “Сівачі слова Божого Волині”.

Радію тим, що на цьому святі присутні перші особи Ковельської міської влади, начальники управління освіти районів і міст, директори шкіл, вчителі християнської етики загальноосвітніх і недільних шкіл, духовенство всіх релігійних конфесій, ієрархи Волині.

Таке широке представництво у залі засвідчує про великий інтерес суспільства до духовного життя країни. Така згуртованість влади, Церкви і громади дає надію, що в Україні є майбутнє.

Скажу більше – це говорить й про те, що влада сьогодні сприймає Церкву вже як партнера у справі державного і суспільного розвитку. А Церква ж ще більшою мірою усвідомлює свою відповідальність перед українським народом ,відповідальність , що виходить далеко за межі душпастерської діяльності.

В Ковелі я вже вдруге. З автором книги я познайомився вперше в січні 2011р. на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Шляхами духовного відродження Волинського краю”, куди був запрошений ініціатором і організатором цього дійства Дмитром Корнелюком .Сьогодні ми зустрічаємось вдруге. Шановний Дмитре Пилиповичу, я дякую Вам за запрошення і радію, що я з Вами.

Дмитро Пилипович – надзвичайно яскрава постать: це – філософ, культоролог, регілієзнавець, краєзнавець, педагог, мислитель. Але найперш за все Дмитро Пилипович – віруюча людина, християнин. Його високі знання, глибока віра й стали підгрунттям для написання таких високодуховних книг. Одну з яких “Сівачі слова Божого Волині” автор виніс сьогодні на суд читача.

Якщо людина написала хоча би одну книгу такого змісту, то й цього вистачить, щоб увійти в історію. Дмитро Пилипович має цілу бібліотеку таких книг.

Він яскрава постать не лише на Волині. Це постать – державницька, яка виходить далеко за межі Волині, це постать – всієї України. А ще він – ініціатор, організатор і натхненник запровадження у школах Волині факультативного курсу “Основи християнської етики”, який у перші роки читався за укладеною ним авторською програмою, навчальними посібниками “Уроки християнської моралі”, “Основи християнської етики” та методичними рекомендаціями з питань організації і методики проведення уроків.

Ці напрацювання автора можна критикувати, з чимось погоджуватись, або не погоджуватись. Але маємо чесно визнати, що плід праці Дмитра Корнелюка є тією маленькою підвалиною на якій сьогодні будується вся духовна освіта України. Працюючи над написанням нових книг, укладанням нових навчальних програм, ми чимало хороших думок врахували і Дмитра Пилиповича.

Приємно, що автор у розділі “У майбутнє – з вірою, надією і християнською любов’ю” оповідає й про скромний досвід нашого Національного університету “Острозька академія”, як у співпраці з освітянами Волині духовна освіта в області розвивається, набуває певного досвіду, а вчителі – професійного гарту.

Ми гордимося тим, що вчителі Волині протягом кількох років на Всеукраїнському фестивалі – конкурсі “Вчитель року з предметів духовно-морального спрямування” займають щорічно призові місця, а школярі демонструють високий рівень знань на Всеукраїнській олімпіаді “Юні знавці Біблії”, яку кілька років поспіль організовує гуманітарний факультет Національного університету “Острозька академія”, який я маю честь очолювати.

Маю за честь назвати імена вчителів Волині які є зірками Всеукраїнського конкурсу. Це – Наталія Ротченкова, Наталія Шпалерчук (м. Луцьк), Олена Прадійчук (смт. Любленець), які присутні в цьому залі. Імена інших називає автор у книзі “Сівачі слова Божого Волині”.

Зауважу: в цих успіхах волинських вчителів – чи малі старання Оксани Рудь, старшого викладача кафедри педагогіки і психології Волинського ІППО, координатора духовної освіти в області.

Духовна компонента у системі освіти України, починає лише займати гідне місце. Процес її становлення тернистий, однак неминучий.

Попереду велика робота.

Тому-то не зупиняйтесь, шановний вчителю, Дмитре Пилиповичу! Сійте Слово Боже, доки є сили, енергія і воля, бо зерно віри Христової, посіяне Вами вже дає гарні сходи!

Хай Вам Бог помагає!

Ваша праця, Ваше ім'я назавжди залишається в пам'яті вдячних волинян і України.

Маслай Ганна Семенівна, екс-ректор Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти, кандидат педагогічних наук, доцент.

В нас на Волині питання запровадження духовної освіти в школах області постало через рік – два, коли МОН своїм розпорядженням дозволило трьом областям (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська) проводити експеримент з викладання у школах факультативного курсу “Основи християнської етики”. Першими цей предмет запровадили львів’яни в 1992 р.

Певні паростки духовної освіти у нашому краї з’явилися стихійно у кількох школах Ковеля і Луцька в 1996-1997 роках, про що пише й автор у книзі “Сівачі слова Божого Волині”. Кожна школа працювала за своєю програмою, матеріал добирали самостійно.

Щоб розширити географію таких уроків, постало питання: де взяти програму, навчальну книгу. А найголовніше кому довірити викладати цей предмет. За допомогою ми звернулись до науковців м. Луцька. Бажаючих взятися за цю справу не виявилось. І ми це добре розуміли.

І тут, немов з ясного неба в 1999 році “упала” книга Дмитра Корнелюка“Уроки християнської моралі” (для 5-6 кл.), а через два роки побачила світ книга “Основи християнської етики” (для 7-8 кл.) і його навчальна програма та рекомендації з питань організації і проведення таких уроків.

Для нас це був, як подарунок Всевишнього. Освітянське керівництво області всіляко підтримало ці напрацювання Дмитра Пилиповича. За рекомендацією – клопотанням тодішнього начальника управління освіти області Івана Дзямулича, книга “Уроки християнської моралі” успішно пройшла експертизу в МОН (2000р.). І хоч при позитивній оцінці експертів, з відомої причини, в наданні грифу було відмовлено, книга успішно запрацювала в школах краю.

Наш інститут, зі своєї сторони, оперативно включився у підготовку вчителів християнської етики. Запрацювали тижневі курси в ІППО, протягом року в районах, області з ініціативи Дмитра Корнелюка, пройшли одноденні семінари для вчителів етики; організовувалися “круглі столи”, конференції; проводились відкриті уроки. І на всіх цих заходах перше слово звучало Дмитра Пилиповича, як консультанта, як вчителя - наставника.

Про все це і багато іншого ви можете дізнатися, якщо прочитаєте книгу “Сівачі слова Божого Волині”.

Це був час великого духовного піднесення. В унісон працювали всі освітянські “механізми” – від обласного управління освіти до шкільного вчителя. А сприяли цьому навчальні книги Дмитра Корнелюка які йому поталанило видрукувати і майже 12000 примірників подарувати в школи області.

Шановний, дорогий наш вчителю-наставнику! Ваша книга “Сівачі слова Божого Волині” – це джерело мудрості, світло сонця в променях якого воскресає наша віра.

Від імені освітян Волині, й себе особисто вітаю Вас з виходом у світ цієї чудової книжки і дякую за ту жертовну працю яку Ви поклали на олтар Духовності рідного краю.

Здоров'я Вам і Господньої любові!

Близнюк Михайло Іванович, голова Волинського обласного об'єднання Церков християн віри євангельської п'ятидесятників, єпископ.

Перше наше знайомство з Дмитром Корнелюком відбулося в 2004 році, коли він працював над книгою “Духовне небо Волині”. Пригадую презентацію книги, яка відбулася в переповненому цьому залі 2005 року. Образно кажучи, це була презентація цілющої сили християнської моралі.

“Духовне небо Волині” – перша книга в Україні від часів державного атеїзму Радянського Союзу, де автор поблажливо, неупереджено, щиро й правдиво оповідає про віровчення Церкви і життя віруючих різних релігійних конфесій Волині, закликаючи кожного з нас поважати почуття віри іншого, жити в мирі і злагоді. Це та книга, яка розбудила християнський дух, приспаний комуністичним режимом.

Книга “Сівачі слова Божого Волині” – унікальна книга, яка є ідейним продовженням книги “Духовне небо Волині”. В розділі “Побудова громадського суспільства в Україні та християнське соціальне вчення” автор наголошує, що всі суспільні негаразди лежать в моральному зубожінні нашого народу. Тому-то зло, ненависть, агресія, ворожнеча, наче іржа, роз’їдають наше суспільство. Процвітає корупція, аморальність, брехня і лицимірство. Події на Сході України – тому підтвердження.

Автор переконує, що тільки в любові з Богом, у єдності народу – наша перемога у війні з агресором і на мирному фронті: “Любов до Бога, до рідної землі, до свого народу, до рідної мови – є найсвятішою” – наголошує Дмитро Корнелюк на одній з перших сторінок. – А суть книги – це життя з Богом.

Шановний Дмитре Пилиповичу, від імені нашої церкви, усіх громад я вітаю Вас з виходом цієї неординарної книжки. Переконаний зерно Слова Божого посіяне Вами дає хороші сходи. Віру будуть і врожаї.

Петро Мірчук, настоятель храму блаженного Миколая Чарнецького УГКЦ.

Насамперед хочу передати вітання Дмитру Корнелюку і всім присутнім у залі з святом Духовності від нашого Владики Йосафата екзарха Луцького УГКЦ.

Через усю творчість Дмитра Пилиповича проходить тема єдності християн, тема екуменізму. Брак єдності серед християн, поборювання ними один одного є гріхом. Такий стан речей вигідний тільки тому, ім’я якого “той хто розділяє”, тобто дияволу.

По особливому ця тема звучить в наші дні – дні агресії Росії на Сході України. Поділ Української Церкви, безперечно, підриває основи національної безпеки й цілісності України, провокує нестабільність і економічну розруху. Рани поділу проходять через серця мільйонів українців. А це вже суперечить самій суті християнського вчення. Пам'ятаймо: для Церкви Христової єдність – це норма релігійного життя.

Вболіваючи за долю країни, за долю Церкви автор до нас звертається словами Тараса Шевченка “Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю”! А книга “Наша віра, наша правда” відкривається словами: “Україна є спільним домом, спільним добром всіх її громадян незалежно від національності і віросповідання. Адже єдність нації ґрунтується на праві кожного відрізнятися від інших, бо Господь сказав, що “і ті мої, але поки що не від Мого двору”. Ця думка знаходить своє відтінення і в книзі “Сівачі слова Божого Волині”.

Спасибі Дмитре Пилиповичу за мудрі слова! Добра Вам, успіхів і Божого благословення!

Василь Лозовицький, священник, проректор Волинської православної богословської академії УПЦ КП, кандидат богословських наук, теологічний редактор книги.

В Святому Письмі є такі слова: “Немає більшого нічого як життя покласти за друга свого”. Ці високоморальні, християнські чесноти знайшли своє втілення в героях книжки “Сівачі слова Божого Волині”. Автор не лише називає їх імена, а це – вчителі, працівники культури, духовенство, журналісти, але й оповідає про їхні добрі справи в ім'я Господа, які назавжди залишаться в пам'яті вдячних волинян.

Плід праці Дмитра Корнелюка – дійсно незаперечний. Він зумів знайти в області велику армію однодумців, талановитих людей, справжніх патріотів-християн. Знайти їх, і увести в лабораторію їхнього досвіду читача.Це і є на мою думку основне завдання, книги "Сівачі Слова Божого Волині"

Дякую Вам, Дмитре Пилиповичу, за Ваші труди!

Божого благословення Вам і для Ваших добрих справ!

Анатолій Александрук– протоієрей, настоятель Свято-Дмитріївського храму, декан Ковельського міського деканату.

Знаю Дмитра Пилиповича з часів, коли він очолював управління освіти м. Ковель, а я працював інспектором шкіл відділу освіти Ковельвького району, як згодом працював директором СШ №8 м. Ковеля. А я – священиком.

Дмитро Корнелюк – людина великої енергії, мужнього характеру і неспокійної душі. Але насамперед – це віруюча людина. Він є живим прикладом і носієм високих християнських чеснот. Свідченням цього є його книги й активна громадська діяльність як просвітителя як сівача Слова Божого. А переконує нас в цьому книга “Сівачі слова Божого Волині”, яку автор виніс сьогодні на суд читача. Девізом книжки є слова пророка Єремії: “О Краю, мій Краю, о Краю – послухай Господнього слова”.

То є батьківський заповіт нам духовенству, освітянам, батькам, всім тим, хто сам прийняв Бога і ту віру святу хоче в інших розбудити.

Вірю і надіюсь, що книга “Сівачі слова Божого Волині” допоможе всім нам повернути нашому народу справжні ідеали.

Дякую Вам, Дмитре Пилиповичу, за книгу, за Вашу громадську працю на ниві Духовності!

Зейко Галина Михайлівна, директор Люблінецької загальноосвітньої школи Ковельського району, Заслужений вчитель України.

Творчість Дмитра Корнелюка, його книги по праву можна назвати світлим променем на стезях духовності. Дмитро Пилипович відомий на Волині й Україні як християнський письменник, як ініціатор і організатор духовної освіти в школах Волині, як активіст громадсько-політичного життя.

Ми знаємо його як мудру людину, як вчителя вчителів, як директора-новатора, демократа і гуманіста. А головне – він глибоко віруюча людина, автор багатьох праць на релігійні і духовно-моральні теми. Праця “Сівачі слова Божого Волині” – це 8 книга за 15 років його творчості. В ній йдеться про співпрацю автора з освітянами, духовенством, працівниками культури, ЗМІ Волині спрямовану на подолання духовної і фізичної кризи. Його навчальні книги “Уроки християнської моралі”, “Основи християнської етики” – це джерело з якого діти і шкільна молодь черпають мудрість Слова Божого.

В книзі “Сівачі Слова Божого Волині” автор нас вчителів християнської етики називає “сівачами Слова Божого”. Це – високе суспільне визнання нашої праці. Мабуть ми цього варті. Дякую Вам Дмитре Пилиповичу!

Я безмежно вдячна Вам за книгу “Сівачі Слова Божого Волині”. Це потрібна книга, на ній вчитимуться не одні покоління. Сподіваюсь, що Ваша праця, шановний вчителю, знайде чимало однодумців, які засіють ниву Господню добірним зерном.

Хай Господь множить Ваші літа при доброму здоров'ї!

Стрільчук Василь Іванович, начальник управління освіти Любомльського району.

Думаю, не осоромлю істину, якщо скажу: в очах багатьох волинян Дмитро Корнилюк став Людиною з великої літери, істинним сівачем Слова Божого. Адже запровадження духовної освіти в школах області не сприймалося “наура”. Було чимало перепон які гальмували цей процес. І він їх здолав.

Активну життєву позицію, невгамовність і наполегливість йти в гору, Дмитра Пилиповича, можна порівняти з франківським: “Лупайтецю скалу, нехай ні жар, ні холод не спинять вас…” І він це робив, і робить сьогодні без перепочинку день-у-день як християнський письменник, мислитель, організатор, просвітитель, вчитель-наставник. Це він розбудив християнський дух у наших волинян, приспаний державним атеїзмом совєтів.

У своїх намаганнях запровадити урок християнської етики Дмитро Корнелюк не лише уклав програми, написав навчальні книги, підготував рекомендації, але й провів в районах області презентацію цих книг, організував одноденні семінари для вчителів етики; його стараннями були проведені “круглі столи”, відкриті уроки, науково-практичні конференції, зустрічі з високопосадовцями області і районів. Більше того він зумів знайти спонсорів і видрукувати майже 12 000 навчальних книг, які передав у загальноосвітні і недільні школи.Він і нас переконав. Ми стали його однодумцями і помічниками. Нині християнська етика вивчається у всіх школах нашого району.

Дякую Вам, шановний вчителю, за мудру науку, за Слово Боже яке ви розбудили в наших душах.

Попереду - велика праця. Тож не зупиняйтесь, Дмитре Пилиповичу! І нехай благословить Вас надобрі справи Господь!

Анатолій Семенюк, письменник, поет, краєзнавець, член Національної спілки журналістів і краєзнавців України. (Кілька слів про автора і книгу “Сівачі Слова Божого Волині”; газета “Вісті Ковельщини”, 30 вересня 2014р.)

Книга “Сівачі слова Божого Волині” – це підсумок роботи автора у співпраці з освітянами і духовенством в питанні відродження духовно-моральної освіти на Волині за 15 років.

Час змінився. Змінились погляди людей на релігію. Люди прийшли в храми, в школи-уроки християнської етики. Словом, альтернативи християнському вихованню немає. “Виховуй не пустослів’ям і настановами, а власним прикладом християнина” – закликає народна мудрість.У зв’язку з цим згадую притчу, яку розповів на презентації протиієрей Володимир Ровінський, кандидат богослов'я, дещо змінивши зміст. Коли Бог прийшов до нас після довгої атеїстичної зими, Він побачив, що люди опустили голови. “Хто піде за мною, щоб нести мої істини любові, добра людям?” Всі мовчали, не піднімаючи голови. Лише один піднявся і сказав: “Я готовий, Отче!”

Так вчинив і Дмитро Пилипович Корнелюк. “Немає програм, рекомендацій, підручників і дозволів Міністерства,” – перечили йому чиновники. Він написав підручник з християнської етики, уклав навчальну програму,знайшов спонсорів і за два роки видрукував 12 000 навчальних книг “Уроки християнської моралі” (5-6 класи) та “Основи християнської етики” (7-8 класи) й подарував їх у школи області. Це були 1999 – 2001 роки.

Буває, що чиясь праця, мов пісок у пустині, злітає за вітром і сліду не залишається. Ходіння “по муках” Дмитра Пилиповича принесло результат позитивний. Вже у 2002-2003 навчальному році християнську етику вивчали у 287 школах області.

На цьому своєрідному богословському форумі багато говорили про необхідність об’єднання зусиль священнослужителів і вірян усіх релігійних конфесій в ім’я збереження цілісності України, її Незалежності, встановлення миру на Сході держави.

Хто наполегливо йде вгору, неодмінно досягне вершини. Є скептики, які скажуть: “Навіщо воно йому потрібно? У свої 80 – мабуть час відпочивати!” Але більшість з вдячністю і пошануванням оцінять плід його праці.

Тож не спиняйся, друже! Пиши нові книги, сій Боже слово на людському, засміченому бур’янами, духовному полі, доки є сили, енергія і дух. Ти – істинний сівач, бо зерно добра, правди і любові, посіяне тобою, дає вже нині гарні сходи, вічно будуть врожаї. Хай Господь примножить твої літа при доброму здоров’ї!

Матеріали підготував
Анатолій Семенюк

член НСЖ і НСК України,

член Волинської ОГР духовного відродження

ВОГОНЬ ДЕРЗАННЯ

Природа й Бог не кожному талант дарують,

А лиш тому, хто цього заслужив,

Хто світу дарував душі пориви,

А сам творив, дерзав і для ідеї жив!

"Життя даю, - сказав Всевишній, -

Щоб ти господарем служив на цій Землі,

Щоб збагатив її, ріллю від бур'яну очистив,

Та щоб, зерно добра засіяв в тій ріллі"

А ще сказав: "Щодня твори добро!

І мимо зла не йди байдужим !

І ти відчуєш щастя від життя,

І станеш відтоді ти сильним, дужим!"

Творить добро і присікати зло

Дарить любов, надію, віру!

За це прийме тебе Господь

І добрий слід залишиш, наче ліру!

Ти написав вісім книг, - а це вже подвиг, -

Неначе виростив восьмох синів!

Творив, дерзав, в неспані ночі,

Когось підняв і сам прозрів.

І не жалітимеш що народивсь, боровся , жив.

І що добра, аж сорок зерн колосок вродив!

І хочу я, щоб творив, творив, творив!

І зерна сіяв і колоски добра ростив !!!

З повагою і любов'ю до автора книги

"Сівачі Слова Божого Волині"у день її

презентації.

Петро Осійчук, старий дру

Історія Вербського монастиря: домисли і правда

Написати цей нарис мене спонукав виступ однієї ведучої літературного вечора, де вона без тіні сумніву розповідала, що Вербський Свято-Троїцький монастир заснував московіт Андрій Курбський у ХVI столітті.

В окремих наукових монографіях, без будь-яких посилань на історичні факти, стверджується, що ікону святителя Миколая, яка була чудотворною і зцілила багатьох людей, теж подарував монастирю князь Курбський.

Сьогодні, як ніколи, на вагу золота ціниться історична правда. Ми добре знаємо, як президент Путін трактує історію Росії, перебираючи (а точніше – крадучи) її в України. Одним із спонукальних мотивів захоплення Путіним Криму було не тільки створення там стратегічної військової бази, але й прагнення перебрати на себе історичну місію хрещення Володимиром Великим Русі – але не України, а рідної йому Росії, яка сформувалася набагато пізніше. Тобто хрестив Володимир Росію-матушку, а це значить, що вся православна Україна – частина великої імперії.

Держдума повелася на те, що Крим споконвіку був і є російським й прийняла протизаконне рішення про прийняття півострова до складу РФ.

Зацікавленість наша ще й у тому, що Андрій Курбський був другом Івана Грозного і його "правою рукою" у військовій справі. А як відомо, Володимир Путін багато в чому наслідує стиль управління Івана Грозного. Нагадаю, що саме прагнення дослідити історію життя і діяльності опального князя на Ковельщині у ХІХ столітті спеціальною археологічною комісією привело в наш край Тараса Шевченка.

По краплинці, по зернинці мусимо пересівати поле спотвореної української і волинської історії, щоб знайти зерно істини.

Зрада Курбського

Як відомо, дружба Андрія Курбського та Івана Грозного розпочалася ще з дитячих літ. Не випадково, ставши царем, Іван Грозний призначив князя командувати охоронним загоном Московії. Маючи неабиякі здібності до військової справи, той брав участь у найбільш відповідальних походах московітської армії і здобував перемоги у багатьох битвах.

Як кращий бойовий командир армії царя, А. Курбський керував осадними роботами у місті Полоцьку і знаходився на найнебезпечніших ділянках бойових дій. Взявши Полоцьк, переможна рать повернулася до столиці. Як правило, за такі подвиги на вищих командирів чекали нагороди та відпочинок. Але Курбський не отримав нагород, а був висланий царем в далекий Юр'їв. Таке заслання для князя нічого доброго не віщувало.

Чому боявся цар Курбського, можна тільки здогадуватися. Однією з причин, безсумнівно, було те, що, як стверджує російський історик Р. Г. Скринніков, Андрій Курбський був ідеологом боярства. Він разом з іншими боярами протестував проти ущемлення привілеїв знаті та передачі окремих функцій управління в руки приказних бюрократів.

Методи та форми правління Івана Грозного зводились до жорсткого покарання, а в багатьох випадках – нищення опозиціонерів аж до смерті.

Пробувши на засланні майже рік і відчувши, що над ним згущуються грізні хмари покарання, Курбський, маючи попередні домовленості з королем польським Сігізмундом ІІ, вирішив втікати, залишивши напризволяще дружину і сина.

Під покровом темної ночі, по глухій стіні замку на міцній мотузці він спустився на землю і з друзями, які його чекали, вирушив у бік Литви. Як описують історики, Курбський залишив все своє майно, військові обладунки, книги тощо.

На кордоні сторожовий загін литовців напав на втікачів, і в князя забрали золото й цінні речі та ув'язнили в замок Армус. Більше того, там у князя відібрали коней, дорогу шубу і навіть лисячу шапку.

Отаким приниженим, пограбованим постав перед королем колишній соратник Івана Грозного.

Сігізмунд Август видав Курбському грамоту на право володіння Ковельським маєтком у травні 1564 року, куди входили Миляновичі та Стара Вижівка.

Прибувши у своє володіння, князь став облаштовувати власне життя і поселився в маєтку містечка Миляновичі, а невдовзі за наказом короля був відправлений на війну з Московією.

То чи міг засновувати Вербський монастир і дарувати ікону Святого Миколая Андрій Курбський? Звичайно, що ні.

Коротка історія святині

Перша згадка про Свято-Троїцький монастир датується 1543 роком. Саме тоді князь Василь Сангушко обмінювався маєтком з королевою Боною, тобто задовго до появи тут Курбського.

Більше того, багато дослідників та зацікавлених священнослужителів вважають, що Вербський монастир заснували ченці ще в ХІ столітті. Можливо, тоді, як був поруйнований татаро-монголами Київ, і монахи з Києво-Печерської лаври вимушені були втікати в інші місця.

Версія про древню історію монастиря небезпідставна. Історик Микола Теодорович ще в 1903 році, описуючи святиню, повідомляє, що в монастирі зберігається срібна чаша, датована ХІ століттям, та інші древні речі.

Існує легенда про виникнення православної обителі на Вербському острові. В далеку давнину рибалки ловили рибу на плесах Турії. На острові, який омивала повноводна ріка, побачили ікону Святого Миколая. Хотіли забрати, та не вдалося: ікона не зрушила з місця. Не піддалася ікона й місцевим священикам.

"То знак Божий", – подумали вони. І вирішили збудувати церкву. Ковельчани та мешканці довколишніх сіл допомагали споруджувати храм.

Щодо дарування ікони, то теж немає підстав стверджувати, що саме Курбський подарував ікону. Знаємо, що князь приїхав не в золотій кареті, а, як кажуть, голий та босий і вже на Ковельщині нажив багатство.

Чудо-ікона була справді древня, візантійського письма, і датувалася ХVIІ століттям. Грецькі та візантійські місіонери були частими гістьми Волині.

Відомо, що заради утвердження Христової віри грецькі місіонери багато ікон дарували Волинським храмам, особливо – в часи унії.

Чим важливі для нас правдиві сторінки історії? Святині зводили архітектори і будівничі. Вербський храм був унікальною спорудою, яка конструкцією нагадувала Свято-Благовіщенську церкву у Ковелі. І коли нам нав'язують чужу історію, то не тільки фальсифікують факти, але й стараються принизити нас, українців. Але ми споконвіку були вмілими, мудрими і сміливими. Тому все потрібно ставити на місце і славу свою піднімати до небес.

Так, ми занадто довірливі і добрі. Повірили, що російський "Каїн" – то наш брат і не можемо очистити свідомість від накиданого інформаційною машиною Росії сміття. Політика Московії, а згодом Росії завжди була агресивною, загарбницькою, без краплі найменших моральності і порядності.

Розширював територію Московії Іван Грозний. Поневолив північних "братів". На Заході отримав відсіч і призупинився. І цьому сприяв князь Ковельський А. Курбський.

Пройшов час, і цар Петро І, а особливо Катерина ІІ посунули на "братів" із Заходу. І Росія добилась перемоги: Річ Посполита впала і нас "придавила", як писав Т. Шевченко.

Не було жодного століття від дня народження Московії-Росії, щоб імперія не посягла на чужі землі.

Тепер – Путін. Мов ворожки на телеканалах, політики "гадають", а чи зупиниться Путін, чи не піде далі? Є й такі, що віщують поразку Україні.

Історія переконує: агресор зупиниться тоді, коли його зупинять! Але не віддасть ані Криму, ані Донбасу, доки не розвалиться імперія.

Штрихи до портрета

Дехто заради миру в Україні готовий прийняти в гості "братів"-росіян.

Повернемося до перебіжчика князя Курбського. Накидаємо окремі штрихи портрета зрадника і подумаємо над тим, що це принесло Ковелю?

Отримавши в нагороду за зраду ковельський маєток, Андрій Курбський встановив тут свої порядки. Він ігнорував діюче в місті Ковелі Магдебурзьке право і призначав своїх управителів.

Встановив жорсткий місцевий закон і суд. Постійні утиски міщан викликали протести. А винахід для покарання опонентів урядником Ковеля Іваном Калиметом змушує нас жахатися і сьогодні.

Виявляється, тоді в "боргову яму", заповнену водою, запускали п'явок і туди кидали тих, хто провинився. Не раз було чути зойки і крики бідолах на усе місто.

А сам Курбський, маючи норовистий характер, своїми вчинками ставив у безвихідь навіть короля Литовського. Князь самочинно захоплював ближні села заради збільшення своїх прибутків. Бувало, що грубо і нахабно проганяв посланців самого короля. Сігізмунд ІІ не раз видавав грамоти, де застерігав князя від неправомірних дій і вчинків. Та де там!

Європейські норми співіснування суперечили і суперечать єству диктаторів. Це ми бачили і в ХVI столітті, і бачимо нині на прикладі путінської Росії.

А ще кожен із нас має усвідомити, що ми – не росіяни, що ми зовсім інші і за ментальністю, і за культурою, і за вихованням.

Маючи християнську душу, на жаль, легко потрапляємо на гачок рабства.

Біля зітлілих кісток князя Андрія Курбського походив Тарас Шевченко. Може, й не хотів описувати у творах свою "зустріч" із зрадником і узурпатором волі – Курбським. Але ми повинні пам'ятати, що нам несе ідеологія самодержавства – чи то російська, чи то комуно-совєцька, чи то сьогоднішня путінська.

Повертаймо погляд до великої і малої історії України – там наші віра, правда, слава і перемога.

Анатолій Семенюк,

голова Ковельської міськрайонної організації

Національної спілки краєзнавців України.

Великий князь Володимир Рівноапостольний – хреститель Руси-України

(До 1000-річчя пам'яті Святого князя Великого)

Більше тисячі років тому у водах "українського Йордану", як згодом називали наш сивочолий Дніпро, сталася подія, що назавжди змінила хід нашої історії. Ця подія визначила місце нашої країни в сім'ї християнських народів Заходу. Вона ж визначила і Києву роль бути істинною Митрополією, Матір'ю міст руських. А благословив Господь на цю величну місію князя Володимира Великого.

Володимир Великий – це справді великий князь український. Він – перший князь, який по-європейськи глибоко зрозумів потреби своєї великої держави. Маючи від природи державницький розум, Володимир з'єднав в одне ціле весь український народ, і його держава була однією з найбільших і наймогутніших на Сході Європи.

Володимир не цурався Європи – він добре бачив, що культурою Європа була-таки значно вищою за Україну. Він швидко переконався, що потрібно й самому, разом з народом своїм, приєднатися до цієї нової культури. А найпершим ключем до всього цього було одне – християнство, заміна старої віри на нову, тобто охрещення. І князь Володимир охристився сам й 988 році охристив свій народ.

Виникає запитання: чому Володимир обрав саме християнство Візантії (Православ'я)?

Візантійське християнство, по-перше, було надзвичайно вигідне для українського народу, бо єднало його з європейською культурою, сильною державою, якою була тоді Греція. Отож, саме ці політичні мотиви й спонукали князя Володимира прийняти нову віру – християнство, й то саме від Греції, а не від когось іншого. Адже це єднало, здружувало країни. А ще сприяли цьому родинні стосунки князя Володимира з тодішнім грецьким царем Василем (Володимир одружився на сестрі царя Анні).

По-друге, перемога візантійського впливу була зумовлена тим, що в Київській Русі місіонерська діяльність Візантійської церкви розпочалась ще за декілька десятиліть до охрещення Руси-України.

І, по-третє, важливим фактором було й те, що Православ'я проводило богослужіння на мові народу, серед якого воно розповсюджувалось в той час, як католики визнавали лише латину.

Прийняття християнства Київською державою об'єднало роз'єднані до того часу племена, що жили на її землях ввело Київську Русь в родину християнських народів Заходу, а водночас було поштовхом до нестримного розвитку духовної культури.

По всій країні почали виростати церкви, закладалися монастирі. Засновували школи, бібліотеки, розвивався іконопис і церковний спів.

Київ як столиця Київської Руси-України став центром заснованої після хрещення Київської Митрополії в юрисдикції Царгородського Патріарха.

Зараз же після хрещення киян Володимир розпочав будівництво великого храму, який закінчив 996 р. Це була Успенська (відома, як Десятинна) церква, бо Володимир дав для її будівництва десятину своїх прибутків.

По охрещенню Володимир жив ще 28 років і помер 15 липня 1015 р., проживши 56 літ. Поховали князя в Десятинній церкві, поруч з гробом дружини Анни, що померла в 1011 році.

Саме в ці дні і відзначається тисячоліття з дня упокоєння Святого Рівноапостольського князя Володимира Великого.

Під час татаро-монгольської навали 1240 року мощі князя Володимира лишилися під руїнами Десятинної церкви і тут пролежали аж до ХVІІ ст., до митрополита Петра Могили, який 1635 р. знайшов ці мощі й переніс їх до Софійського собору.

Праця Володимира була епохальною в житті українського народу, за що князя й назвали "Великим". Це був справді великий реформатор свого часу, який міцною рукою повів Україну на Захід.

За цю величезну справу у 1254 році Володимира зараховано до числа святих.

Невдовзі по смерті Володимира Великого взявся завершити велику справу християнізації Київської Руси князь Ярослав Мудрий – син Володимира. Саме він продовжив розбудовувати свою державу на засадах християнської віри. Він поглиблював християнство, несучи його потрохи і в села, глухі куточки своєї держави.

Центром церковного українського життя з Х ст. став Київ як колиска християнства на Сході. Києву, взагалі Україні, випала величезна історична місія – охрестити всі землі держави Володимира та Ярослава, величезні землі Ростовські з Білозір'ям, Новгородські і Суздальські. Поволі були охрещені землі Муромська, Рязанська, Радомицька, а через 159 років – Москви.

Цю історичну роль України звичайно недооцінюють або замовчують російські історики та духовенство, але ми не можемо не звернути увагу на те, що цвіт нової віри Христової пішов на Північ і Схід саме від Києва, з України. І Церква Українська, Церква Православна по праву мусить зватися Матір'ю Церкви Московської. Цього російський народ не повинен забувати.

Наша свята Київська Церква (Митрополія) стала Церквою-дочкою грецької Церкви-матері. Церква-дочка і Церква-мати – то винятково євангельське, біблійне поняття. Усе це була одна Київська Митрополія. Митрополит Київський був підпорядкований Константинопольському Патріарху. Такий був для всіх православних Руси-України святий непорушний Закон.

Цей Божий Закон діяв протягом восьми сторіч – з Х по ХVІІ, аж допоки на 666 році нашої Христової ери в 1654 році не трапилася Переяславська Рада, і Україна-Русь зі своєю Церквою-матір'ю не потрапила під владу Московського царя Олексія і московських екзархів – цареугодників.?

Процес втягнення Української Православної Церкви в орбіту Москви тривав 32 роки. Всі ці роки українське патріотично налаштоване духовенство завзято боронило свою Церкву, та все ж вона потрапила в московську неволю. Цьому сприяла доба "руїни", коли Україну розривали міжусобиці і коли не було ані сильного державного діяча, ані сильної особистості на чолі Церкви, на яких можна було б орієнтуватися.

"Впала гарна козацька Україна,' - з сумом пише про цю добу Самійло Величко, - через тодішню незгоду козаки всі пропали, самі себе завоювали".

Отож, через могутність Російської імперії та занепад української державності Українська Церква була вимушена підпорядкуватись

російській церковній владі у 1686 р. Це була формально, неканонічно встановлена влада Москви над Православною Церквою України, Київською Митрополією. Так була перетворена Київська Митрополія на рядову єпархію Російської Православної Церкви.

І до цього часу Константинопольський патріарх вважає приєднання Київської Митрополії до Московського патріархату незаконним, що неодноразово засвідчувалось його офіційними документами. У Томосі (декреті) Вселенської Патріархії 1924 року про надання Автокефалії Православній Церкві в Польщі читаємо: "Приєднання до Московської церкви Київської Митрополії відбулось не за приписами канонічних правил...". Лист Вселенського патріарха Димитрія до Московського патріарха Олексія II (1991 р.)/ заява архієпископа Скопеловського Всеволода, представника Вселенського патріарха Варфоломія (2005 р.) засвідчують це.

А приїзд на святкування в Україну 1020-річчя Хрещення Київської Руси-України Вселенського Патріарха Варфоломія ще раз підтвердив колосальну роль України у становленні християнства та подальшому розвитку історії. Чого не було впродовж майже трьох із половиною сотень літ.

Прибувши в Україну, Вселенський патріарх Варфоломій заявив : «Ми прибули, щоб помолитися разом з вами за об’єднання всіх православних християн України в Єдину Помісну Церкву – церкву вашого народу, церкву вашої країни »

Судіть самі: Київська Митрополія як першопочаток Української Православної Церкви утворена за 150 років до заснування Москви, за 450 років - до самостійності Руської Православної Церкви, за 600 років - до становлення Московського патріархатства!

Впродовж 700 років константинопольської опіки Українське Православ'я набуло самобутніх рис, що відрізняють її від Російської Православної Церкви. Це демократизм, соборність, толерантність і незалежність від світської влади, глибокий зв'язок між священнослужителями та паствою. Причому завжди, коли віра згуртовувала українців, розквіту й могутності набувала й наша держава.

Пам'ятаймо: Українська Православна Церква від самого початку свого існування була пов'язана із своєю державою і своїм народом. За глибокою суттю вона - національна, як Церква територіальна, як Церква окремого народу, як Церква патріотична.

А що маємо сьогодні? Події, що сталися у православному житті 1992року, поклали початок складному періоду в житті українського народу. Болючі рани розколу закровоточили як у суспільстві, так і в сімейних стосунках між вірними УПЦ (МП) і УПЦ ( КП) Особливо загострилися ці стосунки у зв'язку з війною на Сході України. Отож, настав час активізувати потребу об'єднання всіх гілок Українського Православ'я довкола Єдиної Помісної Церкви. Об'єднання - це велике благо для Церкви, держави, суспільства. Лише спільна молитва українців, об'єднаних у єдиній помісній церкві, буде почута Богом, і Всемогутній Господь пошле нам мир і благополуччя.

«Я впевнений: чисельних жертв, котрі сьогодні має Україна, втрачаючи кращих людей, території, та інфраструктуру, не було б, якби голос Української Церкви звучав як один, якби українці в православній вірі «були всі одно» (Ів.17:21) (Протоієрей Володимир Ровінський, старший благочинний Ковельської округи УПЦ; газета «Вісті Ковельщини» 24 липня 2014р.)

Дмитро КОРНЕЛЮК.

Релігієзнавець, голова Волинської

обласної громадської ради з питань

національного і духовного відродження.

Волинське “коріння” Володимира Великого

Відзначаючи тисячоліття з дня упокоєння Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого, маємо говорити про його життя та народження.

Уважний читач газети уже ознайомився із сторінками життя князя Володимира та хрещення Руси-України ("Вісті Ковельщини" від 14 липня ц. р.). Стаття Дмитра Корнелюка виважена, патріотично-наукова і, як кажуть, на часі.

Нещодавно світ побачила книга професора Львівської політехніки Юрія Диби під заголовком "Батьківщина Святого Володимира", в якій висловлюється гіпотеза про волинське походження Володимира Великого. Це майже сенсаційне відкриття для нас архіважливе.

Російські історики дотримуються версії, що буцімто князь народився під Псковом, бо княгиня Ольга у 948 році взяла Малушу і подалася на Північ, звідки сама родом, і там народився малий Володимир, батьком якого був князь Святослав. Чомусь горе-біографи не беруть до уваги той факт, що Святослав народився 942 року, і у 948 році батьком бути не міг. Є й інші суперечливі версії.

Спотворення історії мало місце при царях російських, вождях комуністичних. Сьогодні В. Путін, одягнувши мантію історика, вперто трубить на весь світ, що Володимир "наш", як і "Крим наш". Тому маємо шукати свою історичну правду.

За науковою гіпотезою Юрія Диби, князь Володимир народився в селі Будятичі Іваничівського району. Ця новина, яку було повідомлено на одній з історико-краєзнавчих конференцій у Національному Східно-Європейському університеті імені Лесі Українки в Луцьку, змусила мене перечитати десятки історичних праць.

Глибокий аналіз прочитаного і зроблених мною висновків на шпальтах газети неможливий, тому — фрагментарно та основне.

Кожному історику і навіть учню відомі подвиги княгині Ольги та її перемоги над древлянами, особливо взяття неприступного замку Коростеня та жорстоку помсту за страту чоловіка князя Ігоря. Чули про Добриню і сестру Малушу, ключницю-рабиню при дворі Ольги.

Всі ці історії, часом казкові, вписуються в таке собі географічне коло з центром в Києві, у яке входять міста Коростень, Малин, Любеч, Новгород, Псков та інші.

Професор Диба сміливо "руйнує" рамки цього кола і знаходить історичні свідчення про те, що поблизу Володимира-Волинського у с. Будятичах знаходився родовий маєток князя древлянського "Мала" — батька Добрині та Малуші. Про це свідчать народні перекази, а місцеві краєзнавці встановили місце, де був палац.

Маєток знаходився на пограниччі древлянської землі з дулібами. Тут проходили торгові шляхи з Болгар до Києва. Більше того, один з останніх нащадків "Мала" священик Варлаам, подорожуючи по святих місцях, з Константинополя повертався через Чехію в "страну свою", тобто до рідних батьківських місць. Так свідчить літопис.

Читач справедливо зауважить: "А який стосунок маєтка "Мала" до народження Володимира?".

Мусимо ще раз неупереджено поглянути на ті давні події, що відбувалися, і наблизитись до істини.

Після взяття Коростеня князь древлянський був відправлений "на заслання" в Любеч, а його діти Добриня та Малуша стали бранцями, згодом прислуговуючи при дворі княгині Ольги.

Цей "полон" тривав 7 чи 8 років. З великою ймовірністю можемо стверджувати, що ця неволя закінчилася, коли юному і хороброму Святославу приглянулася красуня "милостивиця" Малуша. Вона не була наложницею в числі тих багатьох простих рабинь, а бранкою князівського роду. Зважаючи на таку рівність, Святослав мав право і взяв собі за дружину любу Малку. Цей шлюб вирівнював князівські відносини. Саме цим пояснюється вояж княгині Ольги до Буга та Луги, де знаходився маєток князя "Мала".

У 962 році через хрещення Ольги і несприйняття цього акту Святославом виник конфлікт і небезпечне заворушення. З цих причин вагітна Малуша була відправлена в далекі Будятичі до своєї рідної мами. Зрештою, цього вимагала традиція — дитя доньки народжувалось і виколихувалося біля її матері. Ми й сьогодні знаємо, що невістка віддає пріоритет не свекрусі, а своїй матері.

З високою ймовірністю можемо припустити, що Володимир народився саме в Будятичах, волинському гарному селі у 962 році.

Любов до Малуші (Мали) та довіру Святослава до родини тестя Мала ми прослідковуємо і пізніше.

Коли князь Святослав ділив свої володіння між синами, то в Новгород десятирічного Володимира відправив з дядьком Добринею. І не просто як опікуна-наставника малого, а як правителя землі Новгородської, тим самим зрівнявши його із синами своїми. Пізніше Володимир так само відповідав Добрині своєю довірою.

Вищесказане пояснює зацікавленість Володимира Великого містом Ладомиром і перетворення його на Володимир та будівництво історичних церков у Володимирі і Зимненському монастирі.

Літописні свідчення, назви поселень, билини, історичні праці науковців російських та українських Юрій Диба зв'язує в один "ланцюг". Як стверджував колишній радянський розвідник Віктор Суворов, коли про одну і ту ж подію свідчать два факти, то це — система, а якщо свідчень десятки, то це стає історичною правдою.

Історичне дослідження Юрія Диби — ще один промінчик світла, який через сірі хмари постсовєтської та російської неправди висвітлює правдиву українську історію — основу нашого сьогодення і майбуття.

Анатолій СЕМЕНЮК,

краєзнавець, член НСКУ і НСЖУ.

Читач справедливо зауважить: "А який стосунок маєтка "Мала" до народження Володимира?".

Мусимо ще раз неупереджено поглянути на ті давні події, що відбувалися, і наблизитись до істини.

Любов до Малуші (Мали) та довіру Святослава до родини тестя Мала ми прослідковуємо і пізніше.

Анатолій СЕМЕНЮК,

краєзнавець, член НСКУ і НСЖУ

Духовний заповіт сім'ї

Духовний заповіт сім’ї

І. Пам'ятайте!

1. Найцінніші скарби людини - Віра, Надія, Любов, бережіть їх (1 Кор. 13:4-13).

2. Любіть не словом чи тільки язиком, а ділом і правдою! (1 Ів. 3:18).

– Ми живемо лише тоді, коли любимо.

– Любов дає життя, оберігає життя, розквітає

життям у вічну радість.

Дмитро Корнелюк релігієзнавець,

краєзнавець, член НСКУ.

– Любов, як віра, засвідчується лише добрими справами. Любові без діл не буває: вона спалахує спонтанно, і миттєво згоряє.

3. Гординя людська – джерело безвір'я, конфліктів і страждань. (Лк. 18:9-14).

– Як вітер гасить світло, а вода – вогонь, так гординя гасить любов.

4. Впертість – це не те саме, що наполегливість, або твердість переконання. Впертість – це глупота. (Лк. 5:17-26).

– Принцип такий: мудріший є той, хто готовий поступитися першим.

5. Коли між вами виникають проблеми непорозумінь, докладайте зусиль, щоб подолати почуття образи. Всі кривди й образи від щирого серця прощайте.

Не соромтесь попросити вибачення, якщо когось образите. (Мт. 5:23:25) (Лк. 17: 3-6).

– Вміти просити вибачення – це подвиг, бо вимагає великої любові і сили волі.

6. Не ховай у серці своєму ненависть до ближнього свого. Не мстись і не носи гніву. Майте любов між собою (Ів. 13:35) (Мт. 6:12:14).

7. Всяке нове життя починається із перегляду старого – тобто з покаяння. Не буде покаяння – не буде злагоди і нового життя (Лк. 15:20-32; 22: 54-62).

8. При кожній нагоді беріть із собою щит віри, котрим можете загасити всі вогненні стріли лукавого (Еф. 6:16). Будь вірний аж до смерті, і Я дам тобі вінець життя вічного (Об. 2: 10).

– Віра – основа сімейного, громадського і суспільного миру і злагоди.

9. Перед вибухом сварки – залиш ти її. (Пр. 17:14). Відклади розмову на потім, коли обоє заспокоїтесь. (Ек. 3:1-7). Намагайтесь бути "скорими" на слухання, повільними на слова, пасивними на гнів. (Як. 1:19). Адже твоя мета – виправити ситуацію, а не перемогти у суперечці. (Бт. 13:8-10).

Добирай такі слова і говори так, щоб це заспокоювало тебе і твого партнера. (Пр. 12:17; 15:1; 29:11).

10. Хто відплачує злом на зло, – не відпустить лихе з дому його (Пр. 17: 13).

11. Де злагода в сімействі, де мир і тишина, щасливі там люди, блаженна сторона.

(Ів. Котляревський).

12. Як роса потрібна нашій землі, як Сонце потрібне усій природі, так злагода і мир потрібні сім'ї.

(Народна мудрість).

13. Подяку складайте за все, бо така Божа воля (1 Сол. 5:18).

– Слова вдячності нічого не вартують, але як дорого вони ціняться.

14. Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших. (Еф. 4:29). Не те сквернить людину, що входить до уст її, а те, що виходить із уст її. (Мр. 7: 15-20), (Мт. 15:10-11).

– Не поспішай словом, а – ділом. Слово повинне будувати, а не руйнувати.

15. Як немає Церкви, побудованої на сумнівах, так не може бути сім'ї, побудованої на недовірі.

(Бл. Августин).

16. Шаноблива дружина не буде розповідати про вади свого чоловіка, принижуючи його наодинці чи в присутності інших.

(1 Тим. 3:11; 5:13) .

17.Той, хто дає своїй дружині необмежену волю – сам стає рабом її розгнузданої сваволі (Г. Сковорода).

ІІ. Оберігайте сім'ю!

1. Сім'я – це виклик долі, прийми її.

2. Сім'я – це мрія, здійсни її.

3. Сім'я – це безодня невидимого, сміливо ввійди в неї.

4. Сім'я – це вічні клопоти, прийми їх.

5. Сім'я – це багатство, не змарнуй його.

6. Сім'я – це дорога незвіданого, пройди її успішно.

7. Сім'я – це твій здобуток, не розгуби його.

8. Сім'я – це боротьба, стань борцем.

9. Сім'я – це вірність і відданість, будь достойний цього.

10. Сім'я – це любов, оберігай її.

11. Сім'я – це родинний дім, це царство батька, рай дитини і світ матері, створи його.

12. Сім'я – це духовний храм, збудуй його.

13. Сім'я – це маленьке царство. І ті, хто об'єднані тут, вони таки між собою найдорожчі. Нікому поза сім'єю людина не буде дорожча, ніж тут, серед своїх.

Як Сонце відбивається в каплі води, – так душа батьків відбивається у вихованні дитини.

Матеріал підготував

Дмитро КОРНЕЛЮК,

релігієзнавець, краєзнавець, член НСКУ.

І. Пам'ятайте!

1. Найцінніші скарби людини - Віра, Надія, Любов, бережіть їх (1 Кор. 13:4-13).

2. Любіть не словом чи тільки язиком, а ділом і правдою! (1 Ів. 3:18).

– Ми живемо лише тоді, коли любимо.

– Любов дає життя, оберігає життя, розквітає життям у вічну радість.

– Любов, як віра, засвідчується лише добрими справами. Сидячої любові не буває: вона спалахує спонтанно, і миттєво згоряє.